Історія створення

Психологія як навчальна дисципліна викладалась у Харківському університеті майже з самого початку його існування, хоча при заснуванні університету в 1805 році не було ні окремої кафедри психології, ні факультету. В різні часи психологи працювали на філософському факультеті та факультеті медицини. Так, магістр філософії П. М. Любовський, який закінчив Харківський університет, став автором першого підручника з емпіричної психології «Коротке керівництво до досвідного душеслів’я», який був надрукований у 1815 році в Харкові. Видатний психіатр та психолог П. І. Ковалевський розробив широке коло психологічних проблем. Ним було проведено одне з перших у світі експериментальних психологічних досліджень (в галузі психофізики) щодо зміни чутливості шкіри; на основі психологічних факторів була створена класифікація душевних хвороб і подана їх клінічна картина. Крім медичної психології, П. І. Ковалевський зробив значний внесок у розробку проблем юридичної психології (досліджував причини та психологію злочинців у тому числі малолітніх) та етнічної психології (проблеми формування національних особливостей народів). За значні досягнення у галузі психології у 80-х роках ХІХ століття П. І. Ковалевсього було обрано членом-кореспондентом психологічного товариства в Лондоні.

Хоча О. О. Потебня працював все життя на історико-філологічному факультеті, він по праву вважається не тільки видатним філологом, але й видатним психологом і психолінгвістом. Коло його психологічних досліджень було пов’язане з проблемами мови, мислення, творчості, психології народів. У роботі «Думка і мова» (1862 рік) були викладені основні положення його психологічної концепції, стрижньовою ідеєю якої було положення про взаємозв’язок мислення і мови та історичний підхід до їх розвитку. Мова була для нього також фактором, який формує національну специфіку народів. Він зробив значний внесок в розробку питань психології творчості. Ідеї О. О. Потебні вплинули на його безпосередніх учнів (Д. М. Овсянико-Куліковський, В. І. Харцієв та інших), які створили школу психології творчості, а також на розвиток світогляду і формування культурно-історичної концепції видатного психолога Л. С. Виготського.

Проте окрема кафедра психології була створена в університеті тільки в 1964 році. Цей важливіший момент становлення психологічної самостійності в нашому університеті пов’язаний з ім’ям Петра Івановича Зінченка, завдяки зусиллям якого у нас і була відкрита кафедра психології і який був першим її завідувачем. Професор П. І. Зінченко, відомий своїми дослідженнями з психології пам’яті, був представником Харківської психологічної школи, яка зробила суттєвий внесок у розвиток вітчизняної психології. Це обумовило основну наукову проблематику кафедри (пам’ять), яка зберіглася і розвивається і до цього часу.

З 1964 по 1969 роки, коли П. І. Зінченко очолював кафедру, під його керівництвом була виконана ціла низка різноманітних робіт, присвячених проблемам пам’яті та навчання (Г. К. Середа, В. В. Рєпкін, А. С. Ячина), розвитку пам’яті у дошкільників та молодших школярів (Л. М. Житнікова), структурі мнемічної дії (В. Я. Ляудіс, О. В. Землянська), функціональним механізмам короткочасної та довгочасної пам’яті (П. Б. Невельський, С П. Бочарова, І. М. Мельник, Б. Й. Снопик та ін.). Була поставлена проблема оперативної пам’яті й проведене її експериментальне дослідження (Г. В. Рєпкіна,). Розроблювався інформаційний підхід до пам’яті та її процесів (П. Б. Невельский, С. П. Бочарова, Н. В. Рижкова).

Після смерті П. І. Зінченка (1969 рік) завідувачем кафедри було призначено Г. К. Середу, який очолював її майже весь час до 1995 року, коли пішов із життя. В різні роки кафедру психології очолювали також Г. В. Рєпкіна, С. П. Бочарова, О. К. Дусавицький. З 1996 року і по наступний час на чолі кафедри професор О. Ф. Іванова.

З 1968 року стала регулярно видаватися збірка наукових праць співробітників кафедри «Вісник Харківського державного університету. Проблеми психології пам’яті та навчання». В цей період під керівництвом П. І. Зінченка було захищено сім кандидатських дисертацій. За ініціативи П. І. Зінченка було організовано І Всесоюзний симпозіум з психології пам’яті, який було проведено на базі Харківського університету в 1970 році, уже після його смерті. У 1972 році на базі кафедри психології для підготовки спеціалістів було відкрито відділення психології на біологічному факультеті, яке з часом виросло в окремий факультет, який був відкритий в 2000 році.

Педагогічний склад

Кафедра загальної психології має такий педагогічний склад: 10 викладачів (з них 3 професори, доктори наук; 7 доцентів, кандидатів наук), 3 лаборанти, 1 інженер.

Головні досягнення

Традиційним напрямком науково-дослідної роботи, яка велась на кафедрі загальної психології, є психологія пам’яті, започаткована засновником кафедри П. І. Зінченком, який зробив предметом свого дослідження мимовільну пам’ять. Мимовільна та довільна пам’ять вивчалася також його учнями і колегами.

Так, у галузі психології пам’яті співробітниками кафедри загальної психології була зроблена ціла низка цікавих і важливих досягнень. Міжнародне визнання одержала теорія мимовільного запам’ятовування, започаткована професором П. І. Зінченком. Він довів, що найбільш універсальною умовою високої ефективності запам’ятовування є включення матеріалу в цілеспрямовану діяльність людини. Запам’ятовується той матеріал, з яким людина здійснює діяльність (практичну, пізнавальну, орієнтуючу); матеріал, що лишається поза такою діяльністю, запам’ятовується з низькою ефективністю. Була доведена залежність мимовільного запам’ятовування матеріалу від його місця в структурі діяльності: найбільш ефективно запам’ятовується той матеріал, який входить у зміст основної мети діяльності; менш ефективно той, який входить до умов і засобів досягнення мети, і неефективно — матеріал, що складає фон протікання діяльності і не пов’язаний ні з метою, ні з засобами її досягнення. Виявлена залежність запам’ятовування матеріала, що складає мету; від особливостей засобів та змісту мотивів діяльності: чим більш активні, змістовні, різноманітні та взаємозв’язані засоби перетворення матеріалу, тим краще запам’ятовування. Чим більш тісно зміст мети пов’язаний зі змістом мотиву, тим ефективніше запам’ятовування. Ці виявлені закономірності застосовувалися П. І. Зінченком та його учнями для поліпшення запам’ятовування у навчальній (педагогічна психологія) та трудовій (інженерна психологія) діяльності людини.

В теорії пам’яті професора Григорія Кузьмича Середи знайшли розвиток ідеї П. І. Зінченка щодо мимовільного запам’ятовування, значення дії та місця матеріалу в структурі діяльності для ефективності його мимовільного запам’ятовування, ідеї системного аналізу, ролі мотиваційної сфери. Г. К. Середа запропонував і розробив нову теорію пам’яті і ввів нове визначення пам’яті, згідно з яким пам’ять є психологічним механізмом системної організації індивідуального досвіду, необхідною умовою здійснення наступної діяльності. Ним було виокремлено специфічні функції пам’яті: часової організації елементів досвіду й оціночно-змістовного фільтру, який організує елементи досвіду згідно їх значимості для людини. Висунута ним гіпотеза про футурогенну природу пам’яті полягає в тому, що пам’ять виконує в діяльності «темпоральну функцію», тобто функцію часового співвіднесення результатів попередніх і наступних дій. У всякій системі дій мнемічний відбір результатів (принцип фільтра) здійснюється, виходячи з наступної дії та стратегічної задачі. Такий фільтр регулюється мотивами і цілями діяльності: наступні цілі детермінують закріплення тих результатів, які будуть потрібними для подальшого перебігу діяльності. Отже, визначальною умовою запам’ятовування є мотиваційно-потребова настанова, спрямована у майбутнє, а мнемічна продуктивність дії залежить від організації системи дій, в якій вона здійснюється. В запропонованій Г. К. Середою теоретичній моделі пам’яті були реалізовані інтенціональна й реконструктивна тенденції. Під інтенціональністю пам’яті розумілась спрямованість її в майбутнє, оскільки саме майбутнє визначає, що буде закріплено в пам’яті. Згідно з реконструктивною тенденцією в пам’яті нічого не зберігається в незмінному виді, і ця мінливість пам’яті і є законом її функціонування. Г. К. Середою було експериментально доведене й положення щодо єдиної природи короткочасного і довгочасного запам’ятовування та їх залежності від характеру діяльності. Висунутий ним принцип фільтра є єдиним для всіх видів пам’яті. Він також показав, що як і різні види пам’яті, всі мнемічні ефекти також мають єдину природу, а їх прояв залежить від організації системи дій. Г. К. Середа також започаткував вивчення проблеми «пам’ять і особистість», того, як особистість детермінує пам’ять, її зміст і розвиток, а також як пам’ять впливає на особистість, будуючи та перебудовуючи її досвід. Л. М. Житнікова довела, що розвиток у дітей мнемічної дії проходить декілька етапів: оволодіння простим орієнтуванням в матеріалі, формування пізнавальної дії і, нарешті, перетворення її в засіб виконання мнемічної дії. Кожен з цих етапів, в свою чергу, також складається з певних етапів. Ці результати перегукуються з висновками В. Я. Ляудис, яка дослідила структуру мнемічної дії як цілісної системи взаємозв’язаних операцій і довела наявність у структурі мнемічної дії чотирьох операцій: категоризації, виділення груп, установлення внутрішньогрупових та міжгрупових зв’язків. Завдяки здійсненню цих операцій будується модель матеріалу, що запам’ятовується, яка потім виступає основою для його наступного адекватного відтворення.

Працівниками кафедри був зроблений й ряд внесків в інженерну психологію. Так, П. І. Зінченком і Г. В. Рєпкіною було введено у науковий вітчизняний обіг поняття оперативної пам’яті, подані її характеристики та визначено поняття оперативних одиниць пам’яті. Їх зміст залежить від особливостей дії, що виконується, а саме характеру цілі та способів її виконання.

Ціла низка важливих результатів була одержана в роботах, виконаних в руслі інформаційного підходу до пам’яті. С. П. Бочаровою було доведено, що найефективніше запам’ятовуються релевантні, істотні в даній ситуації, ознаки, що використовуються для досягнення мети, і що для запам’ятовування рівною мірою важливе як безпосереднє використання об’єкта у діяльності, так і наявність у ньому значущих ознак. Нею запропонована структурно-функціональна модель пам’яті як базової у цілісній структурі діяльності. На базі цієї моделі проведено дослідження функціонування пам’яті у різних видах трудової діяльності людини.

П. Б. Невельський дійшов висновку, що велика і навіть надлишкова кількість інформації є фактором, який позитивно впливає на логічну обробку інформації в процесі запам’ятовування та на продуктивність пам’яті.

Н. І. Рижкова довела, що для успішного короткочасного запам’ятовування закодованої інформації необхідно осмислювання символів та їх декодування. Логічне групування матеріалу є засобом його перекодування в умовах дефіциту часу. Чим складніший код для змістовної обробки, тим гірше і повільніше він запам’ятовується. Було продемонстровано, що запам’ятовування залежить від особливості задачі та способів дії не тільки при запам’ятовуванні осмисленого матеріалу, але й в умовах короткочасного запам’ятовування специфічного кодового матеріалу.

Експериментальним дослідженням короткочасної пам’яті (слухової та зорової) були присвячені дослідження Б. Й. Снопика. В них було показано, що в умовах суміщення пізнавальної та мнемічної задачі довільне короткочасне запам’ятовування не залежить від виконання пізнавальної задачі; мнемічна задача виявилася сильнішою за пізнавальну. Різні пізнавальні задачі по-різному впливають на запам’ятовування матеріалу в умовах короткочасної пам’яті, а мнемічна задача впливає завжди однаково, тому що для її виконання використовуються найбільш освоєні способи. Було також доведено, що продуктивність запам’ятовування залежить не тільки від характеру попереднього матеріалу, але й від способів попередньої дії. Встановлено закономірності функціонування короткочасної пам’яті такі, як її об’єм, повнота, точність, пропускна здатність тощо (І. М. Мельник).

Важливими були й досягнення в галузі психології навчання. Д. М. Дубовіс-Арановською досліджувались умови ефективності роботи школярів з навчальними текстами; генезис розуміння тексту. Вона довела, що основою розуміння тексту є виділення його логічної структури і вміння згортати логічну структуру тексту в його план і потім розгортати її в самостійному логічному викладенні.

Р. В. Скотаренко дослідила та виявила закономірності організації самостійної роботи школярів з вивчення навчального матеріалу: необхідність змістовного зв’язку домашнього завдання із попереднім поясненням учителя на уроці; чіткої та конкретної постановки мети пізнавальної діяльності; формування вмінь та навичок роботи з навчальними текстами. Розкрила зв’язок образного та логічного мислення школярів у читанні географічної карти як особливої дії в структурі навчальної діяльності. Виявила склад спеціальних пізнавальних операцій щодо адекватного та швидкого вичитування географічної інформації з карти шляхом аналізу умовних знаків та позначок та переведенням їх у план образних уявлень та логічних знань.

М. О. Густяков довів можливості формування у школярів узагальнених знань і уміння робити геометричне доведення при побудові учбового матеріалу за принципом «від загального до часткового» і використанні методики поетапного формування розумових дій. Ним також досліджувався зв’язок між емоціями і мотивацією та власно інтелектуальними операціями у єдиному процесі розв’язання творчого завдання. Він показав, що за умов високої та змістовної мотивації, найбільш вдалі інтелектуальні досягнення чітко позначаються, закріплюються позитивними емоціями, а невдалі так не помічаються. Наближення людини до вдалих досягнень теж супроводжується сплеском позитивних емоцій, завдяки чому людина не тільки не припиняє своїх дій у цьому напрямі, а, навпроти, ще й підсилює їх.

А. С. Ячина показала, що формування у школярів різних прийомів і навичок пізнавальної дії з може бути у подальшому перетворено у способи довільного логічного запам’ятовування. Одержані дані, що свідчать про підвищення ефективності пам’яті учнів за рахунок оволодіння способами логічної обробки матеріалу. Показано, що найбільший ефект довільне запам’ятовування учбового матеріалу має в умовах поєднання змістовної роботи над матеріалом із засвоєнням його логічної структури при спиранні на мимовільне засвоєння самої пізнавальної дії.

Науково-дослідна робота на кафедрі загальної психології ведеться зараз у двох напрямках — психологія пам’яті і психологія навчання. Напрямок «психологія пам’яті» продовжує і розвиває традиції, започатковані П. І. Зінченком та Г. К. Середою, зробивши предметом досліджень функціональні, генетичні та історичні аспекти пам’яті. Як наслідок цієї роботи була одержана низка нових й важливих результатів.

Було розроблено діяльнісно-рівневий підхід до індивідуальної пам’яті, згідно з яким пам’ять може бути представлена на трьох рівнях: діяльності, дій і операцій. Було також доведено, що пам’ять має ґендерний вимір, і вивчені як розбіжності, так і спільні риси у пам’яті чоловіків і жінок. Започатковані дослідження з колективної та історичної пам’яті, показана роль колективної пам’яті у забезпеченні громадянської та національної ідентичності (О. Ф. Іванова). З’ясовано низку закономірностей зв’язків пам’яті з іншими пізнавальними процесами: функції пам’яті у структурі сприйняття, зв’язок короткочасної та довготривалої пам’яті з різними аспектами логічного та образного мислення, умови ефективності моторної пам’яті; показано онтогенетичний розвиток короткого вибіркового відтворення (Є. В. Заїка). Порівняльне дослідження розвитку довільної пам’яті у дітей дошкільного віку показало, що мнемічні процеси в ході історичного розвитку зазнають не лише кількісних, але й якісних змін та перебудов.

Було доведено, що розвиток довільної пам’яті зумовлений особливостями діяльності, що здійснює дошкільник, а також соціально-історичною та культурною ситуацією, які обумовлюють існування як спільних рис, так і відмінностей в особливостях пам’яті дошкільників різних культур та на різних етапах історичного розвитку суспільства (О. А. Невоєнна). Було продемонстровано вплив мотиваційно-смислової сфери на запам’ятовування, а саме знання мотиваційно-смислових орієнтацій значущих інших, котрі беруть участь в спілкуванні або виконанні сумісної діяльності (І. М. Мельник). Було підтверджено висновки про вплив емоційної сфери особистості на запам’ятовування та відтворення (О. А. Невоєнна). Розроблено ігровий тренінг пізнавальних процесів школярів та студентів, як система розвивальних вправ та ігор для розвитку логічного та образно-просторового мислення, уявлення, пам’яті, внутрішнього плану дій, який застосовується як для обдарованих дітей, так і для учнів, що мають проблеми у навчанні (Є. В. Заїка).

Як відгук на зміни, що відбуваються у суспільстві, на кафедрі загальної психології розробляється наукова тема про індивідуальну та колективну пам’ять у суспільстві, що трансформується. Вивчається проблема історичної пам’яті та її особливостей, розглянуто основні підходи до питань колективної та соціальної пам’яті, виокремлено предмет та методи їх дослідження (О. Ф. Іванова). Було виявлено, що на сучасному етапі розвитку суспільства різні верстви населення значуще різняться за психологічними ознаками культури (Н. А. Маєвська). За участю Н. А. Маєвської було розроблено опитувальник по вивченню так званих культурних вимірів.

Дослідження особливостей соціальної пам’яті в умовах спілкування дало дані про особливості запам’ятовування та відтворення соціально значущої інформації як на рівні індивіда, так і в групі. Була одержана також низка результатів щодо емоційної пам’яті людини. Емоційна пам’ять людей різних соціальних груп залежить від їх ціннісних орієнтацій та емоційної спрямованості. Показані емоційні характеристики віддалених та безпосередніх спогадів. Вивчення відтворення показало, що існують вікові розбіжності у відтворенні потрібного та «забуванні» зайвого матеріалу. Протягом усього шкільного віку відбувається поступове покращення відтворення шляхом рівномірного зростання (О. А. Невоєнна).

Деякі теоретичні розробки знайшли практичне використання в галузі інженерної психології. Є. В. Жорник показав, що керування рухомими об’єктами є різновидом складних опосередкованих моторних дій; на прикладі конкретної операторської діяльності, що пов’язана з керуванням рухомим об’єктом, довів можливість одержання реального підвищення її ефективності. Він також брав участь у створенні лабораторних комплексів для проведення інженерно-психологічних досліджень.

Другим напрямком наукових досліджень, що проводяться на кафедрі загальної психології, є психологія навчання. З початку 80-х років було здійснено експериментальне дослідження розвитку особистості дитини від молодшого до старшого шкільного віку в умовах формування учбової діяльності в початковій школі (О. К. Дусавицький). Було показано, що принципи навчання та виховання теорії навчальної діяльності та розвивального навчання дозволяють сформувати цілу низку важливих якостей особистості.

Багаторічні експериментальні дослідження показали, що в умовах реалізації системи розвивального навчання у молодшому віці формуються такі важливі новоутворення як стійкий інтерес до змісту знань, який поширюється на навколишнє середовище і спонукає учня до самостійного пошуку нових джерел інформації. Закладаються основи теоретичного мислення, здібності до планування своїх дій, до аналізу суттєвих властивостей предмета, до рефлексії способів навчальної діяльності.

Формуються здатність до діалогічної форми взаємодії, співчуття, поваги до іншої точки зору, адекватна самооцінка. Загальними психологічними новоутвореннями є бажання й вміння вчитися, становлення системи цінностей особистості, головними з яких є цінності пізнання і співробітництва. В системі розвивального навчання у учнів початкової школи формуються такі емоційні особливості, які є більш позитивними у порівнянні з емоційними особливостями учнів традиційного навчання (Ю. А. Гімаєва).

Ще в одному циклі досліджень було показано, що реалізація системи розвивального навчання потребує особливого вчителя, який має адекватну особистісну та професійну самооцінку, високий рівень емпатії, здатність до гнучкого мислення й теоретичного узагальнення, діалогічним стилем взаємодії, установкою до саморозвитку. Було доведено, що розроблений О. К. Дусавицьким. метод підготовки педагогів розвивального навчання, поетапно формує ці особистісні та професійні якості.

В межах науково-дослідницької теми було створено комплекти підручників і навчальних посібників з різних предметів для початкової школи, які затверджені Міністерством освіти і науки України та використовуються в освітній діяльності шкіл України та інших країн СНД.

Теоретичні основи розвивального навчання були поширені і на студентський вік та навчання в закладах вищої освіти, зокрема Л. М. Яворовська довела, що формування і розвиток пізнавальної активності в умовах систематичного навчання студентів може здійснюватися опосередкованим шляхом: спеціальна організація навчально-пізнавальної діяльності обумовлює таку трансформацію соціальних мотивів (досягнення, афіліації, схвалення), яка сприяє розвитку пізнавальної активності. Було виявлено, що пізнавальна активність пов’язана з такими особливостями особистості як самооцінка, тривожність, рівень домагань, соціальна мотивація. Було показано, що однією з найбільш ефективних умов розвитку пізнавальної активності є організація групових форм діяльності, спрямованої на рішення пізнавальних задач.

Курси, спецкурси, практики та інші форми роботи

Професорсько-викладацьким складом кафедри загальної психології викладаються наступні нормативні дисципліни: загальна психологія (розділи «психологія особистості» та «психологія пізнавальних процесів»); експериментальна психологія (розділи «не експериментальні методи дослідження», «методи дослідження пізнавальної сфери», «методи дослідження особистості»); вікова психологія; педагогічна психологія; соціальна психологія; історія психології; нейропсихологія; психологія праці та інженерна психологія; психологія управління; основи психологічного та сімейного консультування; методологічні проблеми психології; методика викладання психології; математичні методи в психології.

Викладачами кафедри розроблена ціла низка дисциплін за вибором студента, а саме: організаційна психологія; дошкільне та шкільне консультування; психологія індивідуальності; гендерна психологія; когнітивні процеси та методи їх дослідження; проективні методи дослідження особистості.

Викладачі кафедри керують курсовими та дипломними роботами, а також аспірантами зі спеціальностей «загальна психологія, історія психології». Здійснюється керівництво педагогічною практикою студентів.

Матеріальна база

Матеріально-технічна база кафедри загальної психології складається з обчислювальної та множувальної техніки, лабораторного обладнання й програмного забезпечення, призначеного для застосування в навчальному процесі. Є база комп’ютеризованих психодіагностичних методик. При кафедрі працює методичний кабінет, який має фонд психологічної літератури, що нараховує 2500 одиниць. Нинішнім складом викладачів кафедри загальної психології було надруковано майже 800 наукових праць, з них 6 монографій, 30 навчальних посібників, а також статті і тези (більше 20 — в зарубіжних виданнях).

Вони регулярно беруть участь у всеукраїнських та міжнародних конференціях, входять до складу спеціалізованих рад, експертних рад, редакційних колегій українських та закордонних наукових журналів. Підтримуються міжнародні зв’язки з університетами Білорусі, США, Канади тощо.

Адреса: майдан Свободи, 6, 4-й поверх, ауд. 451

Телефон: +380 (57) 707-51-53

e-mail: general_psychology@karazin.ua