У Каразінському університеті відбулася відкрита лекція професора славістики факультету іноземних мов і літератури Католицького університету (м. Мілан, Італія) Анни Паоли Бонола та доцента російської літератури факультету іноземних мов і літератури Католицького університету Мауріції Калузе. Організаторами заходу виступили Українсько-Італійський академічний центр, кафедра романської філології та перекладу факультету іноземних мов та філологічний факультет університету.

У рамках лекції Анна Паола Бонола познайомила слухачів з поняттям лінгвістичного корпусу та методами роботи з ним: «Корпус — це зібрання оцифрованих текстів, що аналізуються пошуковою програмою. Інтернет є найбільшим текстовим корпусом, де пошук відбувається за допомогою слів. У лінгвістичному корпусі пошук також відбувається за допомогою слів, граматичних та семантичних форм».

Лектор відзначила, що перші текстові корпуси були розроблені англійським лінгвістами у 1960-х роках. Згодом з’явилися корпуси інших мов серед яких — Національний корпус російської мови, що став предметом подальшого обговорення. Зокрема Анна Паола Бонола познайомила слухачів з особливостями формування корпусу, його обсягом — корпус нараховує понад 600 мільйонів слів. Доповідач наголосила, що пошукова система працює у двох режимах: пошук точної форми та лексико-граматичний пошук. Окрему увагу доповідач приділила розповіді про паралельні корпуси, що дозволяють одночасно шукати слова в текстах, написаних різними мовами. Лектор зазначила, що робота з паралельними корпусами особливо корисна при вивчені іноземної мови, оскільки дозволяє бачити слова у контексті, дає реальні приклади їх вживання.

Мауріція Калузе розповіла про багатство італійської мови, варіації використання слів на прикладі перекладів повісті Миколи Гоголя «Шинель» та можливостях використання паралельних корпусів перекладачами: «За допомогою корпусу можна відновити історію перекладу одного тексту і в цілому історію перекладу текстів з російської на італійську мову, що триває понад сторіччя». Доповідач акцентувала, що спочатку для перекладу російських творів італійські письменники використовували не оригінальні тексти, а франкомовні та німецькомовні переклади. Лише у 1920-ті роки почали здійснюватися прямі переклади з російської на італійську.

Наприкінці лекції відбулася дискусія.