Спочатку була ідея… Раптова секундна ідея, яка перетворилася на великий шлях її реалізації.

Це ідея Василя Назаровича Каразіна про створення університету в Харкові. 2 травня 1802 року, одного сонячного дня Василь Каразін писав лист, у якому зізнався, що насмілився висловити государю ідею про заснування в Харкові університету, який став би осередком освіти Наддніпрянської України. Отримувачем був харківський священник — отець Василь Фотієв.

Цей лист став першою задокументованою згадкою про ідею відкриття університету.

Чому Василь Каразін впевнено обрав Харків?

До цієї події вів тривалий і нелегкий шлях. Ідеї відкриття університету в Україні були ще в 1760-х роках, а на роль університетських міст претендували Київ, Суми, Катеринослав, Чернігів, Полтава, Переяслав.

Харків же на той час за чисельністю населення не тільки поступався Охтирці, але й був менше Валок. Навіть Каразін відзначав, що Харків — місто «малолюдное, из числа самых неважных губернских городов». Але мрійницький дух узяв гору, і він виправив цю ситуацію назавжди.

Перший університет на теренах України було відкрито саме тут, у Харкові. Поштовхом до цього була не тільки та унікальна ідея, а й доволі об’єктивні історичні передумови. На порозі Харківського колегіуму у 1759 році з’являється чоловік — філософ і поет. За запрошенням бєлгородського архімандрита Гервасія Якубовича до Харкова прибуває Григорій Савич Сковорода. Харківський колегіум приваблював його не випадково: у 1730-ті роки він був гордістю не тільки Слобідської України, але й всієї імперії. Тому пропозиція була прийнята. Так студенти колегіуму почали вивчати поетику славетного філософа і поета.

Ще до моменту слави заклад мав іншу назву: Слов’яно-греко-латинська школа, яка була справжньою «кузнею» студентських кадрів для майбутнього університету.

Минули роки, діяльність колегіуму робила свою важливу справу. Коли одного року ситуація не почала рухатися з фантастичною швидкістю.

За рік до самого заснування з’явився спеціальний законодавчий акт про основи нової системи освіти Російської імперії — «Попередні правила народної освіти», у якому було прописано рядки про намір Уряду створити новий університет у Харкові. Цього ж року в Харкові були створені ботанічний сад, хімічна лабораторія та фізичний кабінет, покладено початок збирання нумізматичної колекції, створено музичний та фехтувальний клас майбутнього університету. Кроки вперед, до втілення головної ідеї, ставали все впевненішими.

Передумови заклали вагомий фундамент, але цьому місту потрібен був завзятий і наполегливий герой. У потрібний час і в потрібному місці ним став Василь Назарович Каразін, який об’єднав те, що було до нього, додав свій особистий внесок і досягнув мети — відкриття університету.

Він пройшов шлях від раптової ідеї до абсолютного бачення, що саме це має бути. Сидячи вечорами, зігнувшись над письмовим столом, він працював над документом, який мав вирішити долю його омріяного закладу.

Останнього дня літа 1802 року він на загальних зборах дворян губернії зачитав «Предначертание о Харьковском университете», виклавши план навчальної та наукової діяльності університету, проєкти будинків і кошторис.

Цей документ не був нездійсненними ідеалізованими фантазіями: раніше Каразін працював у спеціальному комітеті з вивчення проєкту статуту Московського університету та Академії наук і бачив потребу розробити новий, кращий університетський статут, відмінний від західних зразків.

Після публічної промови, переконавши всіх присутніх у доцільності відкриття університету, Каразін почав збирати пожертви. Мрія здійснювалася на очах.

Дворяни, почувши про позитивне налаштування царя, не змогли залишитися осторонь. Василь Каразін заклав останню цеглину до здійснення свого плану фразою: «Виконавці його людинолюбних і мудрих повелінь запевнили мене, що приємно було йому призначити Україну осереддям просвіщення».

До переконань царя Каразін відправився тільки після феєричного успіху із дворянством, яке цілковито підтримує ідею Харківського університету, готове довести це щедрими добровільними пожертвуваннями та ще й мають за своїми спинами мешканців міста, які в захваті від цієї ідеї. Низка аргументів не дала царю жодного приводу відмовити.

Каразін зумів досягти, здавалося б, неймовірного — лише за кілька місяців переконати одночасно уряд і місцеве суспільство в необхідності відкрити університет у Харкові. Усе це зробило його основною фігурою, яка взяла на себе офіційні зобов’язання.

Хто буде викладати? Де буде розташований університет? З якими матеріалами будуть працювати студенти? Щодня засновник прокидався й лягав спати лише з цими думками. Вони переслідували його й не давали спокою — потрібно зробити все ідеально. Зробити все самому було б неможливо, бо після нового розв’язаного питання з’являлося інше. Допомогу він знайшов у двох близьких друзів — першого попечителя Харківського навчального округу графа Северина Потоцького і професора Іллі Тимковського.

І це сталося. 17 листопада (5 листопада – за старим стилем) 1804 року чорнила залишили слід на папері. Підпис імператора стояв на Стверджувальній грамоті про заснування Харківського імператорського університету.