Установча грамота імператора Олександра І про заснування Харківського імперського університету у 1804 році.		Засновник Харківського університету, учений та просвітник В. Н. Каразін (1773–1842).

Василь Назарович Каразін (1773–1842 роки) — видатний український учений і просвітитель належав до активних діячів харківського культурного осередку, що діяв у другій половині ХVІІІ — першій третині XIX ст. і згуртувався навколо самобутнього українського мислителя і поета Г. С. Сковороди та його послідовників.

Свою активну громадську діяльність Каразін розпочав, склавши низку сміливих проектів-перетворень в Росії у початковий період царювання Олександра І. Він був одним з ініціаторів створення першого у Європі Міністерства народної освіти. За його ініціативою в 1803 році у Харкові був започаткований третій у Російській імперії університет. У 1819–1820 роках Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал «Соревнователь просвещения и благотворения».

В. Н. Каразін залишив після себе грунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Самобутніми були його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.

Один із найосвіченіших людей Росії першої половини XIX століття, він увійшов у науку як різнобічний учений, автор ряду демократичних концепцій. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Михайла Ломоносова в Росії і Бенджаміна Франкліна в Америці. З 1999 року ім’я В. Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.