У Російській імперії університетська освіта була недоступною для жінок. У цих умовах саме у Харківському університеті вперше було визнано право жінки на відзначення високих наукових заслуг та отримання ступеню почесного доктора наук. Першою в Російській імперії жінкою, удостоєною цієї відзнаки, стала Олександра Яківна Єфименко — історик, етнограф, педагог. Росіянка за національністю, вона зробила величезний внесок у вивчення історії та культури українського народу, займала активну громадянську позицію, виступаючи за присвоєння українській мові офіційного статусу.

Олександра Яківна Єфименко (в дівоцтві — Ставровська) народилася у квітні 1848 року у Архангельському краї в сім’ї дрібного службовця. Після закінчення місцевої жіночої гімназії почала працювати вчителькою для дівчаток у народній школі в Холмогорах. Невдовзі одружилася з вихованцем Харківського університету Петром Савичем Єфименком, якого заслали до Архангельської губернії за політичну діяльність. Етнограф, історик і статистик за науковими інтересами і народник за ідейними поглядами, він мав великий вплив на дружину. Олександра Яківна почала активно публікуватися в етнографічних та історичних журналах. Спочатку молода дослідниця звертала увагу на життя та звичаї народів рідної для неї російської півночі. Коли ж подружжя Єфименків перебралося до Харкова, починався новий етап її життя та наукової діяльності.

У Харкові Олександра Єфименко починає інтенсивно досліджувати українську історію, стає активною діячкою Історико-філологічного товариства при Харківському університеті і виступає за впровадження української мови у школах. Видана у 1906 році «История украинского народа», стала першою написаною (і другою опублікованою) новітньою історією українців.

У 1910 році Харківський університет за ініціативою Дмитра Багалія присвоїв Олександрі Єфименко диплом почесного доктора. Таким чином вона стала першою жінкою-доктором наук у Російській імперії. Її життєвий шлях, наукові праці та громадська діяльність продовжують привертати увагу дослідників.