14 грудня каразінська спільнота відзначає день народження видатного українського драматурга, поета, прозаїка, громадського діяча та вихованця університету Михайла Петровича Старицького.

Спочатку він навчався на природничому факультеті Харківського університету, згодом перевівся до Київського університету. В 1865 році у львівському журналі «Нива», під псевдонімом Гетьманець, Михайло Старицький публікує перші літературні твори ― переклади віршів М. Лермонтова, Г. Гейне, байок І. Крилова. Того ж року виходить друком й перша оригінальна поезія — вірш «Ждання».

Михайло Старицький зробив значний вклад у розвиток українського професійного театру. Спільно з Миколою Лисенком організував у 1872 році Товариство українських сценічних акторів, з 1884 року ― режисер та керівник Першої об’єднаної української професійної трупи. М. Старицький займався не лише підбором репертуару трупи, але й створив новий хор і оркестр, опікувався оновленням костюмів та декорацій.

М. Старицький є автором 24 драматичних творів. Серед них особливої уваги заслуговують драми «Талан», «Не судилося», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», присвячені соціально-побутовим темам, зображенню соціальних нерівностей та гострим проблемами тогочасного суспільства, а також історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка». Окрім того, Михайло Старицький перероблював та інсценував прозові твори інших авторів. Так з’явилися, зокрема, п’єси за мотивами творів Миколи Гоголя «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба» та інші.

Значне місце у творчості Михайла Старицького посідають прозові твори, зокрема, створені у 1890-х роках історичні романи «Оборона Буші», «Перед бурей», «Молодість Мазепи», «Разбойник Кармелюк» та інші.

Також Михайло Старицький збирав і записував українські народні пісні, займався видавничою діяльністю, зокрема протягом 1883–1884 років видавав український альманах «Рада».