У Каразінському університеті відбулася презентація книги правнучки Василя Назаровича Каразіна Лариси Дешко «Основа. Каразіни».

«Всі Каразіни відрізнялися упертістю у добрих справах і прикладом цього є, зокрема, Каразінський університет. Пані Лариса вже понад 20 років займається дослідженням спадщини пращурів, за цей час вона фактично стала краєзнавцем і написала три книги, одну з яких — „Основа. Каразіни“ — презентує сьогодні. Варто відзначити, що назва книги є надзвичайно влучною, оскільки фактично Каразін є фундатором харківської культури», — зазначив модератор заходу, відомий літературознавець та фольклорист Михайло Красиков.

У книзі, яку адресовано краєзнавцям, дослідникам родоводів, мистецтвознавцям, музеєзнавцям та культурологам, Лариса Дешко розповідає про Василя Назаровича Каразіна та його внесок у розвиток Харкова. Видання містить понад 140 фотографій з архівів родин Геращенків, Дешків, Коровиченків та Панасюків. 

«Я вирішила створити свій портрет Василя Назаровича, намалювати його маленькими крапочками, розповісти про його нащадків, діяльність та спадщину, проаналізувати його вислови. Мої друзі знають, що це приносить мені велику радість та наснагу», — зауважила авторка.

У рамках заходу Лариса Дешко розповіла присутнім, зокрема про історію створення пам’ятника Василю Назаровичу Каразіну: існувало три проекти пам’ятника, розроблених архітектором О. М. Бекетовим і скульптором І. І Андріалетті. На одному Каразін постає як поет-мрійник, він ніби звертається в молитві до Творця, на другому — як педагог, що заохочує дітей до праці, на третьому, який і було реалізовано, — як впевнена у своїй правоті людина.

«Вислів Василя Назаровича „упертість у добрих справах“ я сприймаю як подарунок особисто мені, а також всім його нащадкам. І всім бажаю Каразінської впертості», — зазначила Лариса Дешко.

Завершилася зустріч обговоренням презентованої книги, яка, на думку учасників заходу, з точки зору дослідження родоводів та спогадів є надзвичайно важливою не лише для реконструкції великих подій і мікропроцесів, але й для відображення ролі емоцій та суб’єктивності в історії.