У Каразінському університеті з ініціативи історичного факультету відбувся науковий семінар «Тарас Шевченко в історії, літературі, народній пам’яті», приурочений до 200-річчя від дня народження відомого письменника та художника.

Під час заходу професор кафедри історії України історичного факультету Сергій Наумов виступив із доповіддю «Тарас Шевченко і доля „малоросійського проекту“», в якій охарактеризував багатовимірність, невичерпність творчості Кобзаря, намагання використати творчу спадщину письменника у різних історичних епохах, яке український літературознавець, публіцист Оксана Забужко називає «функціональним шевченкознавством», а також — розвиток українського національного руху, ідеї націотворення крізь призму теорії національних проектів. 

На думку науковця, це питання варто розглядати за трьома напрямками: вплив «малоросійського проекту» на Тараса Шевченка; відображення ідей проекту у творчості митця; Тарас Шевченко і створення «українського проекту» як альтернативи «малоросійському». За словами Сергія Наумова, Т. Г. Шевченко вважається одним із фундаторів «українського проекту» та української нації загалом, а його творчість — це не лише культурна спадщина, духовна скарбниця нашого народу, вона зберігає свою актуальність і в сучасності.

«Спочатку „малоросійський проект“ мав потужну підтримку влади та суспільства, але з часом почав втрачати свої інтеграційні риси — спрямування на зближення трьох народів (українців, росіян і білорусів) і набувати ознак асиміляційного, що передбачав уже цілковите злиття етносів, акультурацію малоросів і білорусів і засвоєння ними російської культури. Відповідно, він втрачав підтримку з боку малоросів, а адепти українського руху взагалі вважали його синонімом національної зради. Цей ментальний поворот від цілковитої підтримки проекту до розчарування в ньому, критики і відторгнення відбувся за сприяння українських інтелектуалів-патріотів, серед яких Шевченкові належить ключова, в чомусь визначальна роль», — зазначив Сергій Наумов. 

Доцент кафедри українознавства філософського факультету Руслана Мариняк в межах доповіді «Художня історіософія Т. Шевченка в сучаcних етичних вимірах» розповіла про моральні цінності, проголошені Кобзарем у ХІХ столітті, що у наш час сприймаються як неприложні істини, охарактеризувала образ ліричного героя та історіософські погляди письменника.

«Слово Шевченка експлуатувалося і в політичних, і в історичних координатах так, як його зручно було на той час трактувати. Найактивніше використовувалися його ліро-епічні твори, зокрема „Гайдамаки“, „Великий льох“, „Москалева криниця“, „Розрита могила“. Ці тексти можна інтерпретувати по-різному, оскільки художня історіософія бере за основу той пласт поезії, в якій є натяк на всім відому історичну подію або її виокремлення з культурологічного простору. У художній історіософії історіографічний матеріал не має важливого значення, в її основі лежить не фундаментальна історична подія, а лише тлумачення непрямих другорядних історичних матеріалів», — розповіла Руслана Мариняк.