Іван Микитович Францевич — фізико-хімік і матеріалознавець.

Народився у м. Полтава в сім’ї робітника. У 1929 році одночасно закінчив хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти. У 1928–1929 роках почав працювати в Українському інституті мір та вимірювальних приладів та Інституті металів (м. Харків). У 1934 році 29-річний вчений став професором Харківського університету, завідувачем кафедри фізичної хімії. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР. Протягом 1937–1941 років керував секцією Харківського науково-дослідного інституту хімії при університеті. Згодом працював в Інституті чорної металургії Академії наук України та в Київському державному університеті.

У 1955 році організував Інститут металокераміки та спеціальних сплавів Академії наук УРСР, тепер Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича Національної академії наук України. Був головним редактором журналу «Порошковая металлургия». У 1961 році Івану Микитовичу за сукупністю праць було надано науковий ступінь доктора хімічних наук. Того ж року його обрали академіком Академії наук УРСР.

Наукові праці Івана Микитовича Францевича присвячено фізико-хімічному аналізу, металознавству та порошковій металургії, зокрема, він працював над створенням матеріалів, що відзначаються високою вогнетривкістю, електроерозійною стійкістю, міцністю та зносостійкістю й призначені для роботи в особливо складних умовах.

Загалом вчений був автором понад 600 статей та 20 монографій, отримав понад 60 авторських свідоцтв та 14 патентів. Він став лауреатом Державних премій УРСР та СРСР, у 1965 році отримав звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР, а в 1969 році йому було надано звання Героя Соціалістичної Праці.

З 1987 року українським вченим за видатні наукові роботи в галузі фізичного матеріалознавства вручають Премію імені І. М. Францевича Національної академії наук України.