25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав.

З навчання на підготовчому відділенні Харківського державного університету у 1976–1977 роках розпочався шлях Леоніда Ушкалова у велику філологію.

Леонід Ушкалов, студент філологічного факультету Каразінського університету, запам’ятався не лише своїми відмінними знаннями з усіх навчальних дисциплін, і не лише як переможець Всеукраїнських студентських олімпіад з української мови й літератури, але і як надзвичайно цілісна особистість, цілеспрямована, з глибоким світлим розумом, фантастично закохана в українську словесність.

Надзвичайний потяг до знання, вдумливість, глибинна потреба в осягненні нових, незвіданих на ту студентську пору обріїв філософії, естетики, літературознавства вирізняли Леоніда Ушкалова з-поміж загалу. Пізніше цей інтерес знайде втілення в докторській дисертації Леоніда Володимировича «Література українського бароко в її зв’язках із філософією» (1996 рік), а також виданій на її основі монографії «Література й філософія: доба українського бароко» (2014 рік), у численних монографіях та статтях.

Звʼязок з альма-матер не припинявся й після закінчення філологічного факультету Харківського державного університету у 1982 році: участь у засіданнях спеціалізованої вченої ради на філологічному факультеті, робота в атестаційній комісії, доповіді на Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, виступи перед студентами філологічного та історичного факультетів, презентація наукових видань. Кожна з цих подій ставала знаковою і для самого вченого, і для слухачів.

Не можна було не відчути чарівності наукової й життєвої енергії Леоніда Ушкалова, магії його розмислів й оригінальних ідей. Гостре почуття справедливості й свободи, твердість і непоступливість у своїй громадянській позиції, вимогливість, безмежна відданість філології, якесь особливе, ніжно-трепетне ставлення до наукової діяльності, радість від успіхів своїх вихованців й душевна світлість — таким пам’ятають Леоніда Володимировича його колеги, учні й друзі.

Його численні монографії й статті стали для багатьох молодих дослідників важливим орієнтиром на шляху до усвідомлення істинного призначення науки, органічної потреби постійного самовдосконалення й розвитку.

За усім творчим доробком вченого, широтою його наукових інтересів, за численними академічними розвідками з широкого кола питань літератури, філософії, богослівʼя, за пам’ятними науково-популярними студіями, за оригінальними дитячими книжками стоїть особистість ученого, який «повертає» життя в науку, а творчість, пройнята всеосяжною й безумовною любовʼю, раз по раз набуває якогось одухотвореного вияву, позначеного неповторною аурою творця.

Леонід Ушкалов залишив велику спадщину. Прочитати й примножити її здатна особистість, яка має в серці те, що не вмирає.

Світла памʼять, дорогий Леоніде Володимировичу!