Микола Федорович Сумцов — це вітчизняний фольклорист, етнограф і історик, літературознавець та громадський діяч.

Народився в м. Петербург у дворянській родині. Закінчив зі срібною медаллю Другу Харківську гімназію, а у 1875 році — історико-філологічний факультет Харківського університету, у якому й працював приват-доцентом, потім професором, був завідувачем університетського етнографічного музею, у 1897–1919 роках — головою Харківського історико-філологічного товариства.

Микола Федорович був одним із ініціаторів заснування Української академії наук та відкриття в Харкові Громадської бібліотеки (зараз Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка). Він є автором понад 1 500 наукових і науково-популярних праць з української фольклористики та етнографії, історії української літератури XVIII–XX століть.

Окрему сторінку в його науковій діяльності становлять праці, присвячені етнографії та історії Слобожанщини. Науковець працював над створенням систематизованої історії української літератури XVII–XVIIІ століть, склав хрестоматію української літератури. Низка праць присвячена історії західноєвропейської літератури, образотворчому мистецтву, історії Харківського університету.

Микола Сумцов був відомий і як захисник та популяризатор української національної культури. Він активно відстоював право на існування української мови в друкованих виданнях та під час викладання навчальних дисциплін у початковій, середній та вищій школі. 1907 року саме Микола Сумцов, перший серед харківської професури, почав читати лекції українською мовою.

Меморіальна дошка на честь вченого встановлена на будівлі центральної наукової бібліотеки Каразінського університету по вул. Університетській. Його ім’ям названий Харківський історичний музей, де з 1995 року проводяться Сумцовські читання.