Блудов Яків Семенович

*4.11.1897 – †17.01.1984

Філософ, в Харківському університеті: 1933–1934, 1957–1984

Ректор: 1933–1934

Народився в с. Ново-Краснянка Куп’янського повіту Харківської губернії в сім’ї робітників. Трудову діяльність почав з 14 років (ламповщик на шахті, робітник на залізничному транспорті). Брав участь у революційному русі. На початку 1917 року був заарештований. Після перемоги Лютневої революції — секретар Сватівського районного комітету залізничників. Після Жовтневої революції — секретар Сватівського ВРК, секретар штабу Червоної гвардії і комісар ділянки залізничного шляху. Активний учасник громадянської війни (діюча армія, підпільна робота). Працював у Дорполітвідділі (м. Самара), брав участь у боротьбі з бандитизмом.

У 1923–1926 роках навчався в Комуністичному університеті імені Артема, потім — в аспірантурі Українського інституту марксизму-ленінізму (на філософсько-соціологічному відділенні, закінчив у 1929 році).

У 1929–1930 роках — ректор Харківського інституту народної освіти, а після його реорганізації — директор Харківського фізико-хіміко-математичного інституту.

У 1932 році призначений директором Інституту Червоної професури при Президії ВУЦВК. Асистент, доцент, з 1930 — професор кафедри діалектичного і історичного матеріалізму в ВУАМЛІН, професор і керівник кафедри діалектичного і історичного матеріалізму в Харківському фізико-хіміко-математичному інституті і в Харківському університеті.

З 1928 року — молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, дійсний член науково-дослідного інституту філософії та природознавства ВУАМЛІН (1932 рік), був обраний членом президії ВУАМЛІН. Відповідальний редактор науково-політичного журналу «За марксистсько-ленінське природознавство», член редколегії журналу «Під прапором марксизму-ленінізму».

У 1934 році був необґрунтовано репресований. Звільнений у 1939 році. Жив у Куп’янську, де працював інструктором райспоживспілки та міськради (до 1948 року). З 1948 по 1957 роки працював на машиноремонтному заводі плановиком, змінним інженером, технологом, начальником планово-виробничого відділу. У 1955–1956 роках повністю реабілітований.

У 1957–1958 роках — старший викладач, а з 1958 по 1961 роки — професор кафедри філософії Харківського університету (з 1961 року — професор-консультант). Під його керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій.

Удостоєний урядових нагород (у 1967 році — орден Леніна). Заслужений працівник вищої школи УРСР. Почесний громадянин міста Сватове (Луганська область).